Можливо, не народилася б ця тема для розмови, якби моє журналістське око одного разу не побачило велике коло людей в чорному одязі, з опущеними головами, молодь і старших у військовій формі: хто без руки, хто на милицях, що зібралися в Крихівцях, в офісі «Карітасу», і в середині цього кола священик отець В. Чорній, який, тільки Господь знає як, шукав слів розради і підтримки цим людям.
Або, якби якось не трапилося мені оголошення котрогось з роботодавців, що «шукає працівників-оптимістів, безпроблемних людей». Подумалося, що відгородитися від болю і негараздів просто, байдуже чи зверхньо переступити лежачого без шматка хліба, а от взяти суспільну ношу й понести…
Тут не просто навчають, тут лікують життєві рани
«Центр підтримки сім’ї в Івано-Франківську. Заклад Благодійного Фонду «Карітас» УГКЦ. Місце, в якому батьків та дітей навчають бути інтегрованими, успішними та щасливими».
Цю коротку інформацію я прочитала в буклеті, який потрапив мені до рук. Та ось, одного дня маю прекрасну нагоду завітати сюди, щоб, зізнаюся, набратися стільки позитивних вражень, що хочеться довго розповідати, яку величезну, я б сказала, варту всього золота, справу започаткував благодійний фонд «Карітас».
Навіть в цьому тривожному, розділеному інтересами, захеканому світі, що кудись летить, виявляється, таки голосно звучить універсальна, рятівна на всі часи річ - мова любові та добродійства.