2018-09-30 08:27:57

Гість сторінки ВАЛЕРІЯ ЛЕГКА, психолог Благодійної організації «БФ Карітас – Івано-Франківськ УГКЦ» в проекті «Мережа Центрів для дітей та сімей» та практичний психолог Івано-Франківської ЗШ № 7: «ДЕ ЩАСЛИВА ЖІНКА Й МАМА, ТАМ ЩАСЛИВІ ДІТИ…»

 

  • У «Карітасі» є зараз різні проекти, які покликані розв’язати ту чи іншу суспільну проблему, але є Центр для сімей та дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах», в якому ми працюємо багато років. Я особисто працюю в ньому вже восьмий рік; третій рік минає, відколи  у нас створився Батьківський клуб та група самодопомоги «Коло підтримки» -  при Центрі. Приблизно двічі на місяць ми збираємося на різні заняття: це можуть бути терапевтичні і тренінгові заняття, які сприяють підвищенню ресурсів цих людей. Також батькам надається допомога з різних питань щодо виховання дітей, інших актуальних для них тем. Водночас організовуються групи самодопомоги батьків, ми їх називаємо «Коло підтримки», де самі батьки надають підтримку один одному, висловлюють на коло свою проблему і діляться своїми тривогами та переживаннями.
  • Я сьогодні з вами в Батьківському клубі…
  • Тут більшістю сьогодні маємо сім’ї «Атовців»…Працюємо з такими сім’ями з 2015 -2016 років… Люди з такої соціальної групи прийшли до нас, коли стали очевидними наслідки війни, коли почали чоловіки вертатися з АТО … Це і родини, які зазнали втрати своїх дорогих людей на війні. Це і дружини нинішніх контрактників. Наша робота – це робота в першу чергу на підтримку життєвого ресурсу, це допомога пережити важкий період у житті. Зрештою, це і спілкування, нові знайомства, це подібні життєві історії, підтримка один одного в колі. Зараз, вважаю, на даний момент учасники Батьківського клубу «в ресурсі» (а це - наповнення позитивною життєствердною  енергією, це заряд  ентузіазму, певні знання психології виховання і розвитку) і вони можуть всім цим ділитися з іншими людьми, які теж потребують підтримки.
  • Про які проблеми, з якими стикаєтеся, можете говорити публічно, в соціальномі зрізі?
  • В більшості вся інформація, якою діляться батьки в наших групах є конфіденційною, в наших малих колах спілкування. Але про спільні проблеми, особливо з якими стикаються сім’ї з дітьми в соціумі – так, стараємося говорити. Особливо про позитивні напрацювання, щоб їх поширювати. Ми маємо сторінку «Карітасу» у соціальних мережах, зокрема, Фейсбуці, працює сайт «Каратісу». Час від часу ми поширюємо інформацію саме про наші проекти, щоб якнайбільше людей дізналося, де вони можуть знайти пораду і допомогу, якщо її потребують. Учасники проектів залишають свої відгуки про наші заходи для дітей і батьків. Відзначаємо добрі результати.

Адже на початках бачимо розгубленість людей: куди йти, що робити,  і до кого звернутися? Це пошук підтримки, бажання почути якусь корисну пораду чи отримати допомогу. І ми стараємося надати цю комплексну підтримку.

  • Як довго взагалі Ви тримаєте контакти  з тими чи іншими людьми., які пройшли через Центр, чи є зворотній зв'язок, свої цікаві історії.
  • Як правило, маємо сім’ї на супроводі до року. Це залежить від того, яка поточна ситуація в сім’ї, якої вона потребує допомоги: чи матеріальної (як то портфелик, канцтовари, речі чи продукти харчування), чи, може, сім’ї більше потрібна допомога в корекції поведінки дитини, допомога в навчанні, у виконанні домашніх завдань з дітками… Є в нас соціальний педагог, яка займається такими дітьми,  допомагає підвищувати навчальні успіхи з певних предметів, з якими є в дитини труднощі, а батьки не мають змоги допомогти. Окремо я, як психолог, веду Батьківський клуб. Давно відомо, що в основному від матері, від жінки дуже залежить вирішення ситуації в сім’ї. Буде мама, жінка в гарному настрої, то  відповідно і в сім’ї буде злагода та любов, і щасливі діти.
  • З вашого погляду, це час, коли треба чимраз більше психологів?
  • Стало очевидним, що є нові реалії, виклики перед людьми, до яких вони не готові. Тому, так, іноді порада фахівця потрібна і корисна. З іншого боку…Колись хто був психологом? Подружка, сусідка, мама, священик... Тепер люди більш відособлені, закриті, перестали ходити в гості. Тому, кожен з нас вибирає свій простір життя.
  • Як порозумітися з нинішніми дітьми, коли вони змалечку багато часу живуть у віртуальному світі агресивних мультиків, жорстоких битв роботів, чи Маші і Ведмедя, якій все сходить з рук? Зараз також почали багато говорити про так званий булінг, тобто цькування дітей одні одними… Що радите?
  • Як таких вже готових порад не буде, адже питання дуже складне і індивідуальне для кожної окремої ситуації. Очевидною є потреба, що необхідно фільтрувати ту інформацію, яка надходить з Інтернету чи телебачення до дитини, щоб ситуацій агресії і вседозволеності не було в домі, де живе сім’я.

Загалом же, найголовніше у вихованні будь-якої дитини – зрозуміти її, підтримувати у всьому, бути обізнаним в її інтересах, бачити, відчувати чим вона живе, чим хоче займатися. Якщо говоримо про підлітків, то це час формування особистості, це загострене бажання виділитися, бажання бути почутим, бути дорослим. Тут батькам важливо намагатися на рівних спілкуватися з дитиною, розуміти її нахили, знати кордони та межі її спілкування: з ким спілкується та чому саме тягне її до тієї чи іншої компанії. Тут дуже важливо мати щирі та довірливі стосунки з дитиною.

Оскільки я також працюю практичним психологом у школі, то можу дещо сказати про таке явище як «булінг»… Це сучасна проблема. Хоча,  були насмішки, прізвиська і в недалекому нашому минулому: знаходили найслабшу дитину в класі, яка не вміє себе захистити, не вміє відмежуватися і стає жертвою. Її принижували, зачіпали,  штовхали тощо. Але це було більше в старшому віці. Зараз, на жаль, і діти молодших класів, не лиш старші діти, схильні до булінгу. Вони один в одного вчаться це робити та культивують думку, що бути агресором, кривдником -  це модно і круто, бо це активна форма захисту. Є  також Інтернет-булінг або «Кібер-булінг». Він якби безкарний, можна все написати в чаті, в повідомленні і нічого не буде. Про це ганебне явище можна і треба говорити. Часом діти про булінг знають більше, як батьки. Вони бувають просто не в курсі тих речей, що відбувається в школі. Подекуди стає для окремих з них відкриттям, що їхні діти – милі, щирі, хороші, красиві вдома, можуть в школі витворяти дуже погані речі. Є багато причин і пояснень такої поведінки дитини. Одними з таких можуть бути – недостатня любов та увага з боку батьків, непорозуміння або важкі травмуючі відносини в родині, між батьками, минулий досвід «жертви». Порада всім батькам одна: звертати увагу на будь-які дрібниці і зміни в поведінці дитини, спілкуватися на любу тему, яка цікавить дітей, щоби почути чим живе їхня дитина, знати, які має проблеми, відчувати її настрій, щоб потім не було запізно.

  • Що перше – знання чи виховання?
  • Перше – виховання. Навіть любов скоріше, бо виховання - це поняття більше дисципліни, порядку. Важлива любов, підтримка, сприйняття дитини такою, якою вона є. Інакшою вона не буде. Підліток - це вже сформована людина. Треба їй допомогти скерувати свої обдарування, нахили  в правильному напрямку. Загублених дітей нема. Є загублені, не підтримані батьки і нереалізовані діти.

Марта Павлишин

  •  
  •  
  •  
  •  
  •