2014-11-19 14:47:17

Голова Центрального комітету профспілки працівників культури Людмила Перелигіна: «Коли вже піднімаємо галас, то не для галасу, а для вирішення питання».

Пані Людмило, які найголовніші завдання профспілкового руху у нинішньому часі?

  • Якщо взяти окремо нашу профспілку працівників культури, то у порівнянні з тими завданнями, які мають інші бюджетні сфери, та навіть промисловість, економіка, у нас їх, цих завдань, вважаю, значно більше. Маємо пам’ятати про ту високу місію, яку несе культура і в суспільстві, і в житті кожної людини.

 За період Незалежності України ми багато чого досягли, в плані вирішення соціально-економічних проблем галузі також. Були соціальні проблеми у клубних працівників, у бібліотечних, у викладачів наших музичних шкіл та шкіл естетичного виховання, як і в музейників… Поетапно в різні часи, за різних умов і влад з різними кольорами ми все ж досягли того, що постановами Кабінету Міністрів були прийняті такі нормативні документи, які давали можливість до тої невеличкої зарплати працівників галузі додати додаткову фінансову оплату за вислугу років, на оздоровлення, матеріальне заохочення за престижність праці тощо… Сьогодні стоїть завдання, враховуючи бідність бюджету, враховуючи, що живемо у воєнних умовах, - дбати, щоб ця законодавча база, ці нормативно-правові документи виконувалися. Інакше, коли вони не будуть виконуватися, то це буде порушенням Конституції стосовно людини праці. А це вже правова площина.

  • Враховуючи те, що наразі бачимо всіляке затягування владою процесу, щоб не йти на соціальний діалог з профспілками, а через це нещодавно були попереджувальні акції протесту, чи можливо взагалі досягти зараз цього виконання законів власне діалогом?
  • Ми завжди виходимо з того, щоб вирішувати проблеми через соціальний діалог. А коли вже піднімаємо галас, то не для галасу, а для вирішення питання. Ми іноді вимушені йти на компроміс, як зараз. Але лише для того, щоб знову і знову шукати конструктивний соціальний діалог. Криком мало що досягнемо. Ось і зараз ми в цьому процесі: ведемо перемови з міністерствами фінансів, економіки, соцполітики. Ми плідно працюємо з Держкомтелерадіо, адже журналісти, працівники телерадіокомпаній - це наші члени профспілки. Зараз вони стоять перед дилемою, що коли буде створено суспільне телебачення і радіомовлення, то багато можуть залишитися без роботи. З цих питань працюємо з міністерством культури. Так, протестами, ультиматумами можна рухати, підганяти процес, але будувати краще мудрими кроками, потрібними рішеннями.
  • Ви згадали міністра пана Євгена Нищука. Його коріння – з нашого Прикарпаття, чим пишаємося. Як працюється з профільним міністром?
  • Якщо мене би спитали, чи ця людина на своєму місці, то сказала б, що у нього є все, щоб працювати міністром культури. Не знаю, як п.Євгена оцінюють інші, але знаю, що в культурі завжди тяжко працювати талановитим людям, і просто тяжко працювати, бо ми тут люди емоційні, темпераментні; іноді емоції ці перевищують наш розум. Він вміє працювати з нами.
  • У своєму виступі на конференції Ви сказали, що побували практично у всіх областях України, окрім східних, адже всюди зараз тривають звіти і вибори. Наскільки професійні, наскільки активні лідери обласних комітетів, і чи готові вони працювати при великих нинішніх суспільних викликах?
  • Скажу й про себе, що я людина з іншої епохи. Власне більше спілчанських лідерів таких. Але вважаю, що коли йде розруха, розброд, то на перше місце у профспілковій роботі виходять професійність і досвід. Чому? Змінюються уряди, а з їх зміною міняються й міністри, міняється влада на місцях. Отож, потрібно мати і професійність, і розсудливість, щоб щось додавати, а не втрачати при цих змінах. А цього навчитися нема де. Це життєва школа. Завдання ж профлідерів  залишається однаковим - захистити людину праці. А це тяжка робота, ніж просто вийти заспівати, чи бути політиком та виступити на мітингу. Тому й маємо так багато популістів замість державотворців..
  • Чи достатньо інформаційної роботи, щоб знати що можуть і хочуть профспілки, і як це можна поправити?
  • Інформаційної роботи якраз дуже мало, при тому що вона справді здатна вирішувати дуже багато. Не всі області мають профспілкові газети, не всі області мають фінанси на те, щоб робити інформаційну пропаганду профспілковим лідерам. Федерація профспілок, як знаємо, постраждала на Майдані, нині її фінансові можливості невеликі. Як і в культурі також. Але це не знімає нашого завдання: кожен профспілковий лідер повинен намагатись і домагатись того, щоб його як можна частіше бачили і чули люди. І тоді його позиція, якщо вона спрямована на захист інтересів працівників, буде підтримана людьми, власне як позиція нашої профспілки.

Івано-Франківщина – одна з небагатьох областей, де втримано профспілкову пресу, створено веб-ресурс, тож голос профспілки, думаю, доходить до людей. Переконана, завжди треба шукати партнерів, однодумців, щоб перемагати. Якщо за нинішніх умов не можемо піднімати планку вимог щодо соціально-економічного захисту людей, вимагати в уряду, щоб дали, то щоб не забрали – маємо стояти міцно. Адже кожен з міністрів, з чиновників отримав завдання – економити. Але ми знаємо: хто економить на культурі, на цінностях – той прямує в епоху варварства.

  • Додам від себе, що історично відомо: мало котрі цивілізації гинули від зовнішнього удару, більше гинуло їх від внутрішнього розтління…
  • Марта Войцехівська-Павлишин