2015-03-17 09:49:10

Якщо робота - служба ближнім

Сильні нині на передовій. Не менш сильних потрібно і в тилу, бо тільки так  переможемо.

Ярослава Ульванська – гостя нашого видання, як член обласної тристоронньої соціально-економічної ради: профспілки, влада, роботодавці.

  •  Пані Ярославо, почнімо з того, що управління праці департаменту соціальної політики ОДА, яке ви очолюєте, є в центрі найбільш проблемних нині соціальних питань. Чи реально напрацювати чіткий алгоритм реагування на всі виклики? Які проблеми для соцслужби найдошкульніші?
  • Дійсно, на департамент соціальної політики зараз покладена найбільша відповідальність, водночас і найбільші надії людей. Як керівника, мене дуже стурбувало непомірно різке підняття цін на товари, в тому числі – першої необхідності, цін  і тарифів на комунальні послуги. Це є шоком для всіх нас, і яким буде алгоритм вирішення всіх проблем, яких, безперечно, додасться, навіть важко передбачити.

Якщо говоритимемо, наприклад, про субсидії для населення, то, звичайно, не всі сім’ї їх зможуть отримати, попри декларації Уряду, що все буде ясно і просто.  Не матимуть субсидій багато сімей не тому, що не потребують, а тому, що чимало з членів родин скитаються по закордонах, маючи або й не маючи там роботу. Такі – не в рахунок… Деякі мають майно, транспорт – а це вже «не бідність». Не отримають субсидій і ті, що втратили роботу. А нині дуже багато підприємств і підприємців закриваються, і, якщо далі збережуться ці темпи вимирання малого і середнього бізнесу, знищення виробництва, не зрозуміло стає, хто виживе. І взагалі не зрозуміло, де обіцяні реформи, бо вони наразі лише декларативні. Зате боргові обов’язки вже лягли на кілька поколінь наперед…

Колапс чекає ринок праці, службу зайнятості…Уряд говорить і ми повторюємо, що зменшилася кількість податків. Можливо, кількісно - так, але - не якісно. Додалися не зрозумілі нові податки – скажімо, на нерухомість, таку, що аж ніяк не є розкішшю. Ці дії Уряду, ці зроблені поступки МВФ вкотре поставили за межу виживання ще більшу кількість бідних громадян, яких і так було чимало. І відповідальність за підтримку цієї злиденної, категорії людей лягла на наш департамент. Так, можна перетерпіти певні обмеження на період війни, знаючи, що вони врятують державу. Але, як економіст і юрист, відчуваю, що є чимало не використаних інших важелів, є значно більші і справедливіші джерела наповнення бюджету.

Як же це при такому безгрошів’ї наш Національний банк, скажімо, виділяє 129 млрд.грн. на рефінансування банків. Дивимося, а що це за банки? І приватні, і з російським капіталом. А кредитів сіяти, будувати – нема. Іпотеки – нема… Ліки, хліб - захмарні ціни. А податки ж сплачуємо ми, люди праці, які чомусь також в категорії злиденних.

Також ми взяли під свою опіку питання підтримки сімей поранених бійців АТО, пропалих безвісти, як і сім’ї вимушених переселенців. Це так би мовити нова категорія людей, які з’явилися у суспільстві. Але ж залишилися і всі потребуючі, малозабезпечені, інваліди, сироти, які були під опікою департаменту дотепер.

Отож, в цих жорстких реаліях, щоб не загубити нікого з потребуючих людей, виготовляємо так звані соціальні паспорти на кожну таку сім’ю. Котрійсь родині конче необхідний капремонт помешкання, котрійсь вирішити бюрократичну волокіту з паперами на субсидії, чи ще страшнішу, незрозумілу – щодо отримання добровольцями статусу бійця АТО… Ще для інших родин найважливіше є довчити дітей, або ж провести санаторно - курортне лікування, реабілітацію воїнів, що повернулися з АТО… А сім’ї переселенців…Їх вже більше трьох тисяч. Вони також потребують уваги. На все це ми шукаємо кошти, посильно вирішуємо.

  • Можемо лиш уявити навантаження, яке несуть соціальні працівники...
  • Трудомісткість неймовірна. При цьому ані кількість працівників, ані оплата праці не збільшилася. Більше того, від 2008 року на жодну копійку вона не піднімалася, навпаки. Скорочення, додався пенсійний вік, інші антисоціальні ініціативи Уряду. Прикро, боляче. Скажу, що такої морально, фізично важкої ситуації я не пам’ятаю за всю мою діяльність у соцслужбах.
  • Про Вас кажуть, що Ви надзвичайно різнопланова людина,талановита людина, в тому числі – громадський активіст. Що – від посади, а що - від серця, від морального обов’язку  веде цим активним життям, вчинками?
  • Якщо говорити про громадську діяльність, на сьогоднішній день найбільшу увагу віддаю обласному громадському координаційному  комітету допомоги пораненим в АТО воїнам. Вважаю, що це зараз мій найбільший обов’язок. До сесії обласної ради, яка відбудеться 20 березня, а я є депутатом облради,і це в багатьох моментах  мені дуже допомагає, громадський комітет готує питання, щоб мати в області свої санаторно-лікувальні заклади. Потреба в цьому зростає. Щонайменше із 288-х поранених зараз 70 воїнів мають нагальну потребу в санаторному лікуванні, 40 – потребують реабілітації. А тому, маємо подумати, де будемо лікувати і оздоровлювати своїх захисників. Думка нашого громадського комітету, що треба націоналізувати пансіонат «Гута», який має прекрасну базу, і який чомусь належить нині нафтовій компанії «Роснафта»; треба також подбати про відновлення бази, розширення діяльності санаторію в Черче, який відомий своїми цілющими грязями.

    Ще одна добра ініціатива. До мене звернулося ряд громадських діячів, лідерів Прикарпаття, що позаяк поліклініка і лікарня Львівської залізниці переходять у комунальну власність Івано-Франківська, було б дуже добре, щоб на їх базі зробити лікувально-оздоровчий комплекс психо-терапевтичного напрямку. Після участі у боях така реабілітація є дуже потрібною бійцям.  Зараз питанням їх здоров’я займаються переважно волонтери, серед яких 35-психологів, психотерапевтів, вони тримають зв’язок із сім’ями воїнів, з самими бійцями. І такий заклад дуже допоміг би в часі війни.

  • Кілька ЗМІ нещодавно розповідали з посиланням на Вас, про те, що і скільки у фінансовому, матеріальному плані вдається зробити для сімей загиблих воїнів, про ті програми, які діють на обласному рівні, і про добре слово міністра соцполітики Павла Розенка , який побував в області. Годі знову це переповідати, адже зроблено чимало. Над чим новим зараз працюєте?
  • Дійсно, ми в області не чекали, що буде прийнято на державному рівні щодо учасників АТО, ми розробили свою обласну програму підтримки сімей, які залишилися без годувальників, залишилися з проблемами лікування рідних; такі ж програми зобов’язали розробити й на районному рівні, у містах. В такий спосіб влада, громадський комітет та плюс титанічна праця волонтерів долаємо чимало проблем, вишукуємо кошти, закладаємо їх у бюджетах різних рівнів, прагнемо виправити незрозумілу суттєву різницю, яка існує в оплаті  допомог, залежно від того, як був призваний воїн в АТО – з Міноборони, через МВС, чи пішов добровольцем.

З останніх буквально напрацювань…підписали угоду, і тепер воїни АТО за квотою вояків ОУН-УПА зможуть оздоровлюватися в санаторіях Моршина; побачили, що у багатьох родинах (наразі найбільша потреба у м. Івано-Франківську – 256-х) є потреба у земельних ділянках. І можу похвалитися, що вже вирішено: на Тисменицькій трасі такі ділянки будуть роздані 150 воякам – разом 17,5 га. Зараз ми підготували лист-звернення до Міноборони, щоб на старому полігоні в Лисці земля була віддана територіальній громаді області і знову ж таки роздана воякам, так як на сьогоднішній день у процесі розгляду знаходяться 483 звернення. А це 100 га. Працюємо, щоб полегшити процедуру розмитнення гуманітарної допомоги з-за кордону, вона дуже довга і важка, а товари і ліки потрібні тут і вже.

Не говорили ми досі й про вже напрацьовану ідею створити Книгу пам’яті нової доби, починаючи від Майдану і далі, воєнними дорогами. Щоб справді –ніхто не був забутий.

Саме життя підказує нам як діяти і ми тоді підкладаємо плечі. Варто лише хотіти, почати це робити. Тоді й Бог помагає.

  • Я би хотіла нагадати дату, про яку довідалася: в липні буде 30 років Вашої праці на соціальній ниві. Чому був зроблений цей вибір? Чи вдячна ця праця?
  • Я починала працю у соцслужбі з рядового економіста. Кожний має своє покликання, після важких життєвих випробувань я зрозуміла, що це моя нива. Я рано втратила брата, за півроку після нього – маму. Була тоді ще студенткою. Непросто вставала на ноги, гоїла рани. Осмислювала життя, придивлялася до людей, і – вибирала свій шлях.  Думаю, так, ця праця вдячна. Більше -  у Божих очах, як у людських. Але, рано чи пізно маємо задати собі це питання: для чого прийшли на землю. Триває піст. Цілою країною, народом, йдемо своєю Голгофою. Тому, в буднях, в клопотах, бідах, варто встигати думати й про високе, і, безперечно, допомагати потребуючим. Словом, ділом, молитвою.

Розмову вела Марта Войцехівська- ПАВЛИШИН