2015-07-31 12:17:34

Сало пишем -з Великої, а москва -з малої

Познайомилася з керівником колективу   - Романом Мантуляком, та ось що дізналася. Квартет «Едельвейс» - якби пагінець від  більшого колективу – «Козаки», які засновані паном Романом ще у минулому сторіччі – в 1990 –х  роках. Позаду – чверть віку діяльності. Автентика – це той матеріал, вивченню та пропагуванню якого присвятив себе він як художній керівник при сільському БК,  й  разом з учасниками своїх колективів перебувають у пошуку такого живого народного матеріалу й нині. «Козаки» пропагують традиції козацтва, стрілецькі й повстанські пісні, а «Едельвейс» більше спеціалізується на знанні традицій та обрядовості. Тому виконавці оригінально  вписуються у всі виразно патріотичні заходи, як також є душею різних родинних та фольклорних свят. Планка співу а капело та у супроводі народних інструментів –дуже висока.Допомагає їм, розповів пан Роман, також творчість прикарпатських сміхованців - Володимира Пушкаря, Миколи Савчука, Ігоря Чепіля, а ще невід’ємні - сопілка, скрипка, цимбали, бубен… Різножанровість дозволяє колективам провадити жваву концертну діяльність.

 В біографії «Козаків» назавжди записано: перший їх виступ на виїзді був у м. Берестечку, - з нагоди святкування перемоги у битві під Берестечком (1999 рік).  Вже на 9-тому році плідної творчої діяльності цьому колективу присвоєно звання «народний». «Едельвейс» такого офіційного визнання немає, проте і цей гурт – не менш народний. Традиційною є їх участь в сільських, районних, обласних, всеукраїнських фестивалях та конкурсах, звідки практично не поверталися без високих звань та нагород, перелік яких – дуже вагомий.А осміяний козацький оселедець пана Романа ще в 90-х роках, коли був ще екзотикою, нині - невід’ємна деталь його іміджу та власне, - характеру «Козаків».

Стає проблемою для колективів, що учасників меншає, одні – воюють, другі – в світи їдуть шматок хліба заробити. Щастя – коли повертаються додому та знову спішать у сільський Будинок культури, щоб співом серце розвеселити, щоб славу тую високо підняти, - ділиться роздумами співрозмовник та каже, що живе зараз бажанням поїхати зі своїм колективом до хлопців в АТО.

«Хоча краще б, звісно,  – щоб на весілля до них, на уродини їх дітей їхати з піснею, з музикою».

 У непростий час живемо. Тож і пісні на світ просяться все більше з духом Кобзаревим – щоб «і мертві, і живі, і ненарожденні» –почули та не проспали ні долі, ні волі.

                                               М. ПАВЛИШИН

 P.S.

Дозволю собі штрих у тему культури й пісні. Знайомий днями побував на родинному ювілеї, що відзначали в одному з ресторанів столиці. Не міг «надивуватися»: цілий вечір довелось споглядати, як співак від народу з «чорними очима» розважав поруч іншу нібито українську компанію - різношерсте товариство «прибульців», що ставало в довжелезну чергу, аби замовити та заплатити за «индивидуальную песню и танец для …Светы, Маши, Наты, Давида… А тим, хто брав «депозит» - питва та їжі на суму понад 500 грн.- пісня від співака дарувалася  в подарунок. Цікаве було й -  «опісля»: «девочки» сідали у руля, везли парней по домам і обзивали «внятным языком» тих, хто українською нагадував їм про якесь там червоне світло, про культуру, війну… Пір бил у людєй.

Це нам тут чогось дуже сумно. Особливо – коли  хлопців наших також – «везуть».